Праймеріз ілюзій: без зміни політичної системи України приречена на емуляцію демократії
» » » Праймеріз ілюзій: без зміни політичної системи України приречена на емуляцію демократії

Праймеріз ілюзій: без зміни політичної системи України приречена на емуляцію демократії

Від виборів до виборів лідери українських політичних сил декларують необхідність переходу виборчої системи на рейки внутрішньопартійної конкурентної електоральної боротьби. Однак далі популізму ідея реального втілення моделі праймеріз-виборів в Україні не зайшла. Цьому є логічні пояснення.

Високі стосунки з низького старту

У перекладі з англійської «праймеріз» (primaries) означає «первинний». У політичному контексті мова йде про попередні внутріпартійні вибори єдиного кандидата від політичної сили, який буде конкурувати в основних виборах з кандидатами від інших партій. З безлічі відомих моделей проведення праймеріз, найбільш поширені дві – «відкрита», коли єдиний кандидат вибирається електоратом, і «закрита», коли голосують виключно члени партії.
У будь-якому випадку праймеріз є інструментом відкритості партій перед виборцями, безпосереднього залучення електорату в діяльність політичних сил, спільної відповідальності за успіхи та провали реалізації програмних принципів і напрямків. За великим рахунком, праймеріз цілком справедливо називають зразком, ідеальною формою сучасних демократичних інститутів, яка мінімізує вплив на політичні процеси партійних босів і олігархів.
Родоначальником багаторівневої виборчої піраміди на основі праймеріз по праву вважаються США, де перші внутрішньопартійні вибори були проведені ще в 1842 році. Американське ноу-хау передбачало відкриту модель висування кандидатів від партій, нівелюючи колишню практику внутрішньопартійних кулуарних домовленостей. У 1901 році, в штаті Флорида, праймеріз вперше був закріплений на законодавчому рівні.


Найбільш показовим прикладом стали останні вибори Президента США. Як відомо, Дональд Трамп, абсолютно несподівано, як для демократів, так і самих республіканців, виграв партійний праймеріз. Йому вдалося посунути 17 кандидатів, в тому числі найвідоміших важкоатлетів американської політики. Другим одкровенням для всього світу стала перемога Трампа над Хілларі Клінтон.
Не менш переконливим прикладом торжества західної демократії стали вибори Президента Франції. Як відомо, за кандидатство в праймеріз змагалися семеро претендентів від правлячої Соціалістичної партії, серед яких такі відомі у світовій політиці особистості, як колишній прем’єр-міністр Манюель Вальс, екс-глава Мінекономіки Арно Монтебур, два колишніх міністра освіти – Бенуа АмонВенсан Пеньон і інші. Примітно і те, що попередник Еммануеля Макрона Франсуа Олланд, усвідомивши свій вкрай низький електоральний рейтинг, не став висувати свою кандидатуру на розгляд однопартійців. Внутрішньопартійні первинні вибори провели також французькі республіканці, кандидатом від яких став екс-прем’єр-міністр Франсуа Фійон, і «Національний Фронт», який віддав свої голоси за Марін Ле Пен.
Праймеріз узяті за основу в політичному житті деяких країн Латинської Америки. А в Уругваї та Аргентині первинні внутрішньопартійні вибори закріплені законодавством, порушення якого карається значними штрафами.

Привид демократії

Якщо ж говорити про Україну, схоже, що наші політики вичавлюють максимальну вигоду виключно від процесу шляху в Європу, але аж ніяк не від перспективи досягнення кінцевої мети. «Праймеріз по-українськи» схожі на «високу моду», коли глядачі аплодують подіуму, але вважають неприйнятним користуватися продемонстрованим модельним рядом в повсякденному житті.
Яким тільки чином наші політики не підміняли поняття істинної партійної демократії: і відкритими списками, і змішаною мажоритарно-партійною системою. При цьому, що цілком очевидно, вірус внутрішньополітичної партійної корупції не тільки не був локалізований, а й повністю вразив весь український політикум. Місця в списку, як продавалися, так і продаються. Як залежали партії від гаманця, а, значить, і волі олігархату, так і продовжують залежати. Виборець, як і раніше залишається поза справами. Позбавлений права вільного вибору люди, як правило, вимушено голосують за будь-якого кандидата лише тому, що не хочуть перемоги на виборах діючої влади.
Однією з основних проблем, що нівелюють саму ідею праймеріз, є модель лідерських партій. Погодьтеся, важко собі уявити, щоб члени «Батьківщини» обрали іншого кандидата ніж Юлію Тимошенко, БПП – когось іншого замість Петра Порошенка, а радикали посадили на лаву запасних Олега Ляшка. Всі ми також були свідками недавнього розколу всередині Опозиційного Блоку. Під приводом надуманої «найбільшої популярності в східних регіонах», яка не підкріплена правдивими соціологічними аналізами, Юрій Бойко пішов проти волі партії, об’єднавшись з, здавалося б, непримиренним ворогом Вадимом Рабіновичем. Ще зовсім недавно Рабінович, не підбираючи епітети, полоскав «спідню білизну» Бойка в усіх ефірах. Експерти допускають, що основною причиною всього цього політичного цирку є навіть не стільки президентські амбіції Бойка, скільки його згода на привабливу пропозицію Банкової виконати роль технічного кандидата Петра Порошенка. У будь-якому випадку, ніякого відношення до дослідження реальних електоральних рейтингів Бойко-Рабіновича на Сході ситуація не має. А публічні заяви нових біло-блакитних союзників про «партійну монархію» в рядах екс-регіоналів, яка, мовляв, не допускає визначення реального єдиного кандидата на основі проведення відкритого праймеріз, виглядають, м’яко кажучи, награно і смішно.

Єдиний кандидат в першому турі

У 2014 році в Україні була зроблена спроба реалізувати такий різновид «праймеріз», як висунення єдиного кандидата в Президенти від всіх політичних сил. Реалізувати її, втім, не вдалося. Однак, підтримка Петра Порошенка основними силами постреволюційного політичного союзу, дозволила йому впевнено перемогти всіх 23 суперників.
Як би соціологи, політики та політологи не пророкували Петру Олексійовичу неминучий провал навесні 2019 року, в реальності такий песимізм писаний по воді вилами. Цьому є одна об’єктивна причина – військовий стан в більшості регіонів країни. Дарма, що Президент підписав указ про проведення місцевих виборів в умовах воєнного стану, запевнивши, що весною 2019-го однозначно пройдуть вибори глави держави, «прохідні» партії, які не бажані для Адміністрації Президента, ризикують опинитися в патовій ситуації. Так, з одного боку, вибори не скасовані. З іншого, військовий стан несе обмеження демократичних свобод. Зокрема, забороняє проведення масових акцій, до яких відносяться в тому числі партійні з’їзди та конференції, не кажучи вже про організацію та проведення в регіонах відкритих праймеріз за участю широких мас громадськості. Простіше кажучи, політичні сили, які ще не затвердили офіційно свого кандидата в Президенти України, можуть цього вже просто не встигнути зробити, тим більше, що військовий стан має властивість подовжуватися. До речі, ця теорія недавно стала даністю, з якою зіткнувся «УКРОП». 20 жовтня, під приводом дії воєнного стану, Дніпропетровська обласна рада на чолі з його головою від БПП Глібом Пригуновим відмовив партії в оренді приміщення для проведення внутрішньопартійних виборів кандидата в Президенти. З іншого боку, незважаючи на зрив заходу, «УКРОП» все ж оголосив ім’я свого кандидата. Ним став Олександр Шевченко. І цей факт наштовхнув на підозри, що ідея праймеріз, яку протягом останніх кількох місяців активно тиражували в ЗМІ «українські патріоти», була для них скоріше політичним піаром, ніж інструментом справжньої внутрішньопартійної демократії.
Провідні політологи, яких опитала «Практика влади», одностайні в тому, що праймеріз нашій країні необхідні, якщо звичайно ж, ми сподіваємося дійти до Європи. Однак без докорінної зміни діючої політичної системи український привид демократії продовжить лякати цивілізований світ.

Антон Фінько, політолог
– В українських умовах для реалізації такого серйозного проекту, як праймеріз, існують дуже великі обмеження. По-перше, це практика формування партійного вождизму, як відповідна реакція дрібнобуржуазного прошарку суспільства на вплив великого капіталу. При цьому, всі політичні партії залишилися залежними від олігархів. Ця залежність повністю блокує проведення праймеріз. По-друге, навіть ймовірність законодавчого закріплення процедури праймеріз виглядає досить абсурдно. Тому, що для цього необхідний фактор системності в політичному процесі, а Україна зараз, навпаки, перебуває в стані хаотичності. Коли головною метою політичної еліти є зміцнення існуючої розстановки сил, будь-які демократичні новації будуть блокуватися.

Руслан Бортник, директор Українського інституту аналізу та менеджменту політики
– Модель праймеріз безумовно потрібна Україні. Як мені здається, висування кандидатів має здійснюватися на основі закритих внутрішньопартійних праймеріз. Однак, партії сьогодні до цього не готові. Найбільш прийнятний варіант – це перехід на чисту виборчу модель на заміщення діючої змішаної.

 

 

 

Андрій Золотарьов, керівник Центру політичного консалтингу
– Необхідність в праймеріз існує давно. В першу чергу, це найбільш оптимальний механізм вирішення внутрішньопартійних конфліктів. Але українська політика, на жаль, побудована на закулісних торгах і домовленостях. Відповідно ми спостерігаємо тільки емуляцію праймеріз, але не проведення повноцінної, демократичної конкуренції. Власне, проблема полягає у відсутності політичної волі власників політичних проектів. Політика партій у нас лідерська. Відповідно вожді партій не зацікавлені у формуванні конкурентного середовища.